Ми — патріоти, дочки і сини, Для твого блага все в житті здолаєм! Бо ти найкращий, краю мій ясний, Вітчизну й матір ми не вибираєм.

с. Яківка  Тлумацького району

Яківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Тлумацької  районної ради

Матеріали

Всеукраїнської експедиції

учнівської  та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрямок експедиції

«Козацькому роду нема переводу»

                                                                

   2016 рік

   Автор краєзнавчо-дослідницької роботи:   

 учні 9 класу Яківської  ЗОШ І-ІІ ступенів

№	Список учнів
1	Абрам Володимир
2	Бойчук Назарій
3	Бойчук Олеся
4	Возняк Віталій
5	Григорчук Володимир
6	Гуменюк Володимир
7	Загрійчук Володимир
8	Загрійчук Іван
9	Ільчишин Андрій
10	Корнута Василь
11	Луцик Дмитро
12	Луцик Олександр
13	Луцик Христина
14	Мельничук Наталія
15	Фурик Юлія
16	Халабарчук Ігор

                                                Керівник:     Мартинюк Ірина Ярославівна,

                                                                              вчитель Яківської ЗОШ І-ІІ ст.,

                                                                              тел.: 

Ми — патріоти, дочки і сини,

Для твого блага все в житті здолаєм!

Бо ти найкращий, краю мій ясний,

Вітчизну й матір ми не вибираєм!

         Сьогодні в багатьох регіонах України почалося активне відродження козацьких виховних традицій. Знаменно, що водночас із цим, з’явилася ідея створення всеукраїнських дитячих і юнацьких організацій, які б розгортали свою діяльність на багатогранних козацьких традиціях. Школа стала місцем проведення пошукових експедицій.

             А так як козаччина - велетенська частина історії України, її теж треба вивчати і шанувати її пам'ять. Козаки залишили нам у спадок свої ідеали, методи та способи навчання. Задля виховання дітей, а саме їх духу та фізичної сили, необхідно впроваджувати елементи педагогіки козаків у сучасні уроки.

       Ми, українці, пишаємося тим, що живемо в країні, яка має назву «Козацька Україна». Наші пращури були відважними воїнами-козаками, які любили свій народ і Батьківщину. Вони боролися за кожний клаптик рідної землі, відчайдушно поливали її власною кров’ю. Саме нащадки козаків були патріотами в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945; у мирний час після Великої Перемоги 1945; вони ж є й патріотами сьогодення – періоду незалежності України. На мою думку, немає на нашій планеті більш героїчних людей, ніж українці, тому можна сказати, що все в нас в Україні йде від козацького роду, якому немає переводу.

   У цій роботі  ми презентуємо творчий проект учнів 9 класу Яківської ЗОШ І-ІІ ст. про подвиг Героїв Небесної Сотні Прикарпаття, справжніх козаків.  Для чого? Не тільки для того, щоб вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні, а пробудити бажання стати гідними громадянами України.

Присвячуємо Небесній Сотні

Мета: вшанування пам’ять Героїв Небесної Сотні, прищеплення любові до Батьківщини, виховання  патріотичної свідомості, розвиток бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної Сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», список прізвищ героїв з фото, стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

Форма проведення: вечір-реквієм

Ведучий 1 Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Ведучий 2  Її красою захоплювались поети, художники та композитори. Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, славний співець Боян, літописець Нестор, а в часи ближчі — славні козацькі гетьмани, кошові й полководці: Дмитро Вишневецький, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький. Не можна не згадати українців,які боролися за незалежність та волю України: Бандера, Шухевич…
Вчитель: Шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей  різного  віку,  яких  було  вбито у мирний час ХХІ століття.

Небесна сотня – безневинна жертва…
Бандитам не сховатись за хрестом
Отим хрестом, де їхня совість мертва
Зрікається і серцем і чолом…
У прощену неділю впала долу,
Простіть нас браття, миленькі, простіть…
За Україну – зранену і голу…
За Вас не впала і за Вас стоїть!

Учень 1

            Українцю, поглянь, там побили жінок!
Глянь, вже люди ховаються в храмі!
Де таке ще траплялось, коли це було
Аж в такому нестерпному стані?..

Учень 2

            Так чинили лиш варвари, злісні хани,
Лиш від них люди в церкві ховались.
А сьогодні – це власні привладні пани
Вже над нами так само знущались!”

Ведучий 2:

 Лінійку – реквієм, приурочену пам’яті Небесної Сотні оголошую відкритою.
(Гімн України)
Ведучий 1   Щороку ми вшановуємо  пам’ять  героїв  України: Голодомор 1932-33рр, Битва під Крутами, Бабин Яр. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

Учень

            Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За що тебе? ” “За Україну, друже мій.”
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?”
“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”
“А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

             Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Більшовики готовились до бою,
Я йшов на смерть… а жити так хотів.”
“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни – син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин.”
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
” За Україну нас вбивають, брате мій.”

Ведучий 1 І саме тут, сьогодні, скажемо: «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»
Ведучий 2 Кожен із цієї Небесної Сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

   Ось вони перед вами, Герої Небесної Сотні.

Ведучий 2 Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

Їх назвали Небесною сотнею, присвоїли їм звання Героїв України, але винних у вбивствах не покарано і досі. Хочеться згадати прикарпатських жертв режиму Януковича. Серед вписаних в реєстр Небесної сотні мешканців Івано-Франківщини – семеро загиблих і один живий…

     35-річного Ярослава Грабовецького з Печеніжина на пам’ятній дошці Небесної сотні у Коломиї  вважали загиблим. Активіст під час лютневих подій на Майдані отримав чотири вогнепальних поранення, але дивом вижив.

  З його голови хірургам вдалося витягнути дві кулі, ще по одній було у носі та легенях. Чоловік переніс тривале лікування. Спершу в Києві, а потім у Німеччині, де йому встановили металеву пластину на череп. Каже, навіть лікарі не давали йому шансу на порятунок. І хоча він залишився на цьому світі, але багато втратив, зокрема пам’ять.

Гурик Роман Ігорович

 (м. Івано-Франківськ, 02.10.1994 — 20.02.2014) поспішав пізнавати світ, відвідувати нові місця, зустрічати цікавих людей, відчувати найрізноманітніші емоції, дружити, кохати, веселитися. Він не встиг тільки одного — пожити…

  Свої міркування про це, а також про освіту, виховання національно свідомої молоді, розвиток країни занотовував. Записи доволі прості, а подекуди й наївні, але дуже щирі. Не кожен підліток обтяжує себе такими думками, як і не переймається філософськими проблемами. Роман умів ставити непрості завдання перед своїми співрозмовниками, спостерігати за ходом їхнього мислення, ставити їм нові і нові запитання, які заводили у глухий кут.

Калиняк Богдан Михайлович 

(м. Коломия, Івано-Франківська область) народився 29.01.1961 року і, не доживши однієї доби до свого 53-го дня народження, помер 28.01.2014 року. У нього залишилися дружина Ольга, син Володимир та дочка Ірина.

Чому Богдан Михайлович, будучи успішним бізнесменом, щасливим сім’янином, поїхав на Майдан, де самовіддано дні і ночі працював не покладаючи рук, де, ризикуючи життям, стояв на передовій на Грушевського, коли обливали з водометів і калічили мирних демонстрантів?

  Рідні й не очікували іншого, адже, кажуть, це — у крові. У цьому роді він не перший борець за вільну Україну. Ще у 1948 році його батько Михайло Дмитрович був засуджений до 35 років тюрми тільки за те, що на фасаді сільської школи у Великій Кам’янці повісив синьо-жовтий прапор. Після того, як він відсидів 8 років, його відпустили, бо мав “золоті руки” і потрібен був на волі. Богдан Калиняк не любив зволікати і знав, що своїми силами можна добитися чого завгодно.

Дмитрів Ігор Федорович

 (с. Копанки, Калуський район, Івано-Франківська обл., 09.10.1983 — 20.02.2014) збудував власний дім, посадив навколо великий сад і планував створити сім’ю, але відчути радість батьківства йому не судилося…

Двері Ігоревої оселі завжди були відчиненими для близьких людей.   Він радо запрошував їх у гості, оскільки не любив самотності.

Він прагнув рішучих кроків, кардинальних змін, у які вірив, кращого життя для кожного, тому, як було йому властиво, припинив пусті балачки — і діяв.

  Мати і досі не вірить, що її дитини більше немає поруч. У чорній хустині із заплаканими очима мандрує по великій новозбудованій хаті, щодня заходить у кімнату сина, гладить його фотографію, з якої він дивиться своїми голубими, як небо, очима, розмовляє з ним, а у відповідь – така “гучна” тиша…

Шеремет  Василь  

                       Олександрович 

(смт. Ланчин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 21.03.1949 — 04.03.2014) був другою дитиною серед шістьох сестер і ще двох братів, двічі одружувався, мав чотирьох синів, трьох внучок. Але склалося так, що мало хто з них сьогодні може розповісти про його сутність, думки, уподобання.   Життя пролетіло, як одна мить — не встиг і оглянутися.

Він був добродушним, наполегливим і працьовитим. Мав веселу вдачу, любив розповідати гуморески, робити компліменти. У побуті намагався бути заощадливим, раціональним, але для інших не шкодував нічого, готовий був віддати останнє при потребі.

   Єдине, що зоставалося з ним до останнього, — любов до країни. Під час подій на Майдані, де він провів майже безперервно усі три місяці, іншого привітання, як “Слава Україні!”, сусіди від нього і не чули.

Ткачук Ігор Михайлович 

(с. Велика Кам’янка, Коломийський район, Івано-Франківська область, 01.09.1975 р. — 20.02.2014 р.) поїхав на Майдан, аби відбулися зміни на краще. Він знав, що його місія — стояти на передовій. Не міг спокійно спостерігати за свавіллям влади, не сиділося йому перед телевізором, не стримали ні дружина, ні діти — поїхав. Жінка Марія просила бути обережним і проводжати до хвіртки не вийшла, аби швидше повернувся… Не пробув там і доби…

  Ігор був милосердним: як бачив потребуючу людину, то останні гроші був би віддав. Ніколи не відмовляв у допомозі іншим, на перше ж прохання кожного міг обігріти, нагодувати.

Дідич Сергій Васильович

 (с. Стрільче, Городенківський район, Івано-Франківська область, 03.11.1969 — 18.02.2014) понад усе цінував свободу, яка була для нього найвищим пріоритетом. Наче вільний птах, займався справами до душі, що не обмежували і давали простір для маневру. Він умів жити якісно, насичено, яскраво.

     Попри будь-які негаразди, Сергій умів підніматися і прямувати тільки вперед. Він вийшов на шлях, який шукав роками. Життя набирало обертів, підносило на новий рівень. І на висоті польоту враз обірвалося все…

Костишин Михайло Йосипович 

(с. Нижній Струтин, Рожнятівський район, Івано-Франківська область, 09.04.1971 — 25.02.2014) щиро переймався долею країни, будь-яка несправедливість торкала його за живе, наче струм. Тіло ніби пронизували новини про негаразди у державі, не даючи спокійно заснути. Йому хотілося кращого життя для себе і близьких саме в Україні.

  У підлітковому віці з Михайлом трапився нещасний випадок, через який він втратив праве око. Це була не лише фізична, але й психологічна травма для хлопця, яка залишила свій відбиток на його особистому житті.

  А коли на Грушевського почали стріляти, жорстоко бити і дійсно була потрібна чоловіча сила, його впертість, сміливість та рішучість не дозволили йому ховатися по закутках. Хоч обіцяв матері, що втретє не їхатиме, та повважав, що нема чого втрачати, тому — вперед! Уже з порога гукнув: “Я поїхав”. Мама й не очікувала, тому не встигла, як робила це завжди, перехрестити сина на дорогу… Ще місяць у напівпритомному стані він чіплявся за життя. Марно…

Учень 7

Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
Їм янголи обличчя прикривали…
А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Де вбивці зуби свої скалили, як псини…
Озброєні, слиняві, до зубів…
Ніщо, собаки, проти вільної людини.
Ніщо, проти жертовних тих голів…

Болюча правда на Дніпровій кручі…
Під плач сиріт, вдовиць і матерів…
Твій трон з мозолів людських, всемогучий –

Учень 8 

«Мамо, не плач, я повернусь весною…»

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий 1: Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.
            Вірш «Колись приїду до Києва..»

                 Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось ошатним Майданом…
*******
Торкнуся,припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
********
– То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради…
– Ні,сину,не сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
********
Людей,що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади
Лиш страх,брудні гроші та грати…
******

                І люди боролись… І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров… Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
********
Ось там можна їх імена прочитати…
Я всіх називати не стану…
-А що там? Чому стільки квітів там, тату?
– Це стела героїв Майдану…
********
– Цікаво?… Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
– Це замість вінків… Це тепер, ніби символ.
Це знаки для всіх зрозумілі…

Ведучий 1 : Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!
Ведучий 2 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять про всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.
Ведучий 1 Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!
Ведучий 1 Героям Майдану, впавшим за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.
(Хвилина мовчання)
Ведучий 1 Лінійку-реквієм, приурочену пам’яті Небесної Сотні оголошую закритою.

Список використаної літератури та інтернет-ресурсів

1.       Герої України. Ткачук Ігор Михайлович : [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrgeroes.narod.ru/TkachukIM.htm

2.       Євгенія Бардяк. Небесна Сотня/Галицький кореспондент: [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.gk-press.if.ua/

3.       Ірина Тимчишин. Небесна Сотня/Галицький кореспондент: [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.gk-press.if.ua

4.       Славинська Т. І. У нашій пам’яті вони назавжди залишились /Портал вчителів початкових класів: [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.yrok.net.ua/load/vikhovna_robota/nacionalne_vikhovannja/165-3-2-0-0-0-5

5.       Указ президента України  №69/2015. Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні:[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/692015-18468